Інструмент
Що таке кото? 13-струнна цитра
Як кото влаштоване, настроюється та на чому грають, звідки воно прийшло і на що звернути увагу, коли виконавець сідає перед вами.
Забронювати місце на концерті ↗Цитра на підлозі
Кото — це японська щипкова цитра: довгий дерев'яний корпус у формі напівтрубки лежить на підлозі, а виконавець стоїть на колінах перед ним. Його часто називають національним інструментом Японії. Він сягає близько 180 сантиметрів завдовжки й виготовляється з дерева павловнії, відомого японською як кірі. Найпоширеніший різновид має 13 струн — саме такий інструмент ви почуєте на концерті в Кіото.
Тринадцять струн і рухомі поріжки
Усі 13 струн тягнуться на всю довжину корпусу, і кожна лежить на власному рухомому поріжку, що зветься дзі. Пересування поріжка змінює висоту звучання цієї струни. Різні твори вимагають різного настроювання, тож виконавець може переставляти поріжки між п'єсами — і під час концерту ви можете це побачити. Традиційно поріжки робили зі слонової кістки, хоча сьогодні вони зазвичай пластикові, а іноді дерев'яні.
Медіатори й пальці
Виконавець защипує струни трьома напальчниками-медіаторами, цуме, надітими на перші три пальці правої руки. Оскільки струни защипують медіаторами, а не голими кінчиками пальців, звук яскравий і чистий, а в невеликій залі ви можете спостерігати, як медіатори торкаються кожної струни — і це найкраща причина сидіти ближче.
З Китаю до японського двору
Пращур кото — китайський чжен, завезений до Японії у VII–VIII століттях. Перша відома версія мала п'ять струн, згодом їх стало сім. Сучасне кото походить від ґакусо, що використовувався в ґаґаку — музиці японського двору. Це був інструмент заможних, і його вважали романтичним: у «Повісті про Ґендзі» герой закохується в жінку, почувши, як вона грає на ньому здалеку.
Інструмент Кіото
Туристична рада Кіото зазначає, що кото був інструментом аристократії, який розвивався та передавався крізь понад тисячу років історії міста. Цей зв'язок не лише церемоніальний. Яцухасі Кенґьо, музикант, якого часто називають батьком сучасного кото, вважається уродженцем Кіото. Його творчість вивела інструмент із придворних залів у ширші руки — і саме тому кото тепер можна почути в міському особняку.
Тринадцять, сімнадцять і більше
Тринадцятиструнне кото — стандарт, але це не єдиний розмір. Сімнадцятиструнне бас-кото, створене композитором Мітіо Міяґі, веде низький регістр в ансамблях і широко використовується сьогодні. Довші версії мають 20 струн і більше. Ще один родич — тайсьоґото, інструмент, кнопки якого змінюють висоту його металевих струн. Він названий на честь періоду Тайсьо, що розпочався 1912 року, і це один з інструментів, які можуть скласти кото дует.
На що звернути увагу в залі
Спершу спостерігайте за правою рукою: три медіатори й те, як виконавець защипує одну струну чи проводить по кількох. Потім погляньте на підставки. Різні твори можуть вимагати різного настроювання, тож між п'єсами виконавець може переставляти підставки — і ви, ймовірно, це побачите. Сямісен, другий інструмент програми, має більш перкусійне й дзижчасте звучання, що створює чудовий контраст.
Родина цитр
Кото — один із представників широкої азійської родини цитр. Воно походить від китайських чжен і се та нагадує монгольську ятґу, корейські каяґим і аджен, в'єтнамський дан чань і казахський жетіген. У самій Японії також існують регіональні форми: татеґото з островів Амамі тримають вертикально на колінах і грають однією рукою. Коли чуєш японську версію в невеликій залі, родинна схожість і відмінності стають легко помітними.
Як концерт його використовує
На концерті в міському особняку виконавець грає сольні сети на кото та сямісені, тож обидва інструменти постають поруч. На концерті в лазні кото звучить у дуеті з другим інструментом. В обох залах перед першою п'єсою у вступі пояснюють будову інструмента та незвичну нотацію — це значно полегшує сприйняття музики, коли вона починається. Якщо захочете спробувати самі, міський особняк пропонує додатковий урок для початківців.
Джерела