Музика
Музика кото: від двору до Міяґі
Від придворного ґаґаку до кіотського майстра Яцухасі Кенґьо та модерніста Мітіо Міяґі — коротка історія того, що ви чуєте на концерті.
Забронювати місце на концерті ↗Спочатку — придворна музика
Кото прибуло до Японії як частина придворної музики. Інструмент згадується в деяких найдавніших японських текстах, а в періоди Асука та Нара його було включено до ґаґаку — ритуальної музики імператорського двору. За часів періоду Хейан аристократія широко ним насолоджувалася, і він часто з'являється в поезії та оповідях. Сучасне кото походить від ґакусо — придворної версії.
Від аристократів до простолюдинів
У період Муроматі клас самураїв узявся за кото, і воно стало пов'язаним із чайною церемонією. У період Едо воно поширилося серед простолюдинів, і сформувався новий сольний жанр під назвою сокйоку — музика сольного кото. Кото перемістилося від двору до значно ширшої публіки.
Яцухасі Кенґйо
Яцухасі Кенґйо (1614–1685) був японським музикантом і композитором із Кіото. Кенґйо — це почесний титул, який надавали висококваліфікованим сліпим музикантам. Він починав як гравець на сямісені, згодом навчився грати на кото в придворного музиканта, і йому приписують те, що він першим почав навчати грі на ньому широку публіку. Він перетворив обмежений набір із шести традиційних п'єс на новий стиль куміута і його називають батьком сучасного кото.
Рокудан і п'єси
Яцухасі вважається композитором Рокудан-но-сірабе, «Музики шести кроків», одного з найвідоміших сольних творів для кото, хоча деякі джерела припускають, що він, можливо, не написав його сам. Він також адаптував лади з репертуару сямісена для кото. Це старша з двох течій, які ви можете почути на концерті: класичні твори цієї традиції та новіші п'єси, створені за останнє століття.
Західне століття
На початку періоду Мейдзі до Японії прийшла західна музика, і протягом наступних десятиліть кото було нею переформоване. Мічіо Міяґі (1894–1956), сліпий композитор, народжений у Кобе, вважається першим японським композитором, який поєднав західну та традиційну музику для кото. Він написав сотні нових творів, винайшов 17-струнне басове кото та створив нові техніки гри, і йому широко приписують збереження кото живим у час, коли традиційні мистецтва витіснялися.
Хару но Умі
Найвідоміший твір Міяґі, «Хару но Умі» («Море навесні»), написаний для кото та сякухаті. Французький скрипаль, почувши, як він його виконує, аранжував партію сякухаті для скрипки, і вони разом записали його для випуску в Японії та Європі. Цей твір і досі виконують щороку, щоб зустріти Новий рік у Японії. Це класичний приклад сучасного твору для кото, який водночас звучить і традиційно, і по-західному.
Після Міяґі
Від часів Міяґі такі композитори та виконавці, як Кіміо Ето, Тадао Савай і Кадзуе Савай, розширили можливості інструмента, і саме Кадзуе Савай відіграла провідну роль у популяризації кото за кордоном. Сьогодні кото звучить у джазі, попмузиці та експериментальній музиці, а для його різновидів — 20-струнного та 25-струнного кото — створюють нові твори. Ось що означає «сучасне» в кіотській програмі: нова музика для тих самих струн і підставок.
Сліпі музиканти та титул кенґьо
Історія музики для кото тісно пов'язана зі сліпими музикантами. Кенґьо — це почесний титул, який надавали високомайстерним сліпим музикантам, і Яцухасі його мав. Мітіо Міяґі втратив зір у вісім років, вивчав кото і у вісімнадцять досяг рангу кенґьо — найвищого рангу для виконавця на кото. Обидві ці історії показують, наскільки важливу роль відігравали сліпі музиканти в розвитку цього інструмента.
Як це формує концерт
Типова програма охоплює обидва боки цієї історії: класичний твір і сучасний, написані для одного й того самого інструмента. Набір творів залежить від виконавця та сезону, тож ніхто не може обіцяти конкретної назви, але виконавець неодмінно пояснить різницю. У дуеті в лазні другий інструмент — сякухаті, тайсьоґото або флейта — продовжує цю розмову.
Джерела